Капор (від нід. kaper, утвореного від kap), іноді також неаполітанський чепчик – жіночий капелюшок з невеликим наголовком і широким закругленим переднім краєм, що зазвичай виходить за межі обличчя.
На початку 19 століття в моду увійшли жіночі капелюхи моделі «Неаполітанський капор». Метою цих капелюшків було – уберегти жіночі голови від палючих променів сонця, але потім поля капелюшків трохи подовжили. Сталося це й тому, що правила французького етикету виключали громадські поцілунки. Тоді і з’явився вираз: «tête à tête», «тет-а–тет», що в перекладі з французької означало: наодинці один з одним, без сторонніх осіб, віч-на-віч. Цілуватися в такому капелюсі дуже незручно, тому ці правила виконувались. Пізніше, після епідемії чуми, поцілунки стали замінювати рукостисканнями та вітальним зняттям капелюхів із поклоном.
«Неаполітанський капор» залишався популярним протягом більшої частини XIX століття. З’явилося багато варіацій цього типу капелюха.
Музей мистецтва Метрополітен зазначає, що капор зазвичай мав невеликий наголовок, поєднаний з великим краєм, який виходить за межі обличчя. Ця виступаюча кромка затінювала обличчя і з часом збільшувалась в розмірі, так що було видно лише обличчя власниці.
Зазвичай капор закріплюють стрічками, зав’язаними під підборіддям, які подібно до капелюшної стрічки також можуть обмотувати нижню частину наголовку капора. Версія капелюшка з декоративною стрічкою 1830-х років є частиною архіву Музею Вікторії та Альберта.